Аліменти необхідні, щоб забезпечити нормальні матеріальні умови для життя дитини. В окремих випадках за наявності особливих обставин (розвитку здібностей, дитини, її хвороби, каліцтва), крім звичайних витрат на неї, вимагаються додаткові. Їх розмір повинен визначатися залежно від передбачуваних або фактично понесених витрат.

Рівненський апеляційний суд переглянув апеляційну скаргу позивачки, подану на рішення місцевого суду, який частково задоволив її позовні вимоги до колишнього чоловіка і стягнув з нього на її користь понесені додаткові витрати на утримання їх малолітньої дитини, відмовивши у стягненні додаткових витрат на її утримання щомісячно з дня звернення до суду і до досягнення дитиною повноліття.

Апелянтка наполягала на скасуванні оскаржуваного рішення в частині незадоволених позовних вимог.

Відповідач у справі просив не визнавати апеляційну скаргу позивачки, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. У відзиві він зазначив, що суд правомірно відмовив у задоволенні заяви про збільшення позовних вимог, стягнувши з нього додаткові витрати, що пов’язані з лікуванням їхньої дитини. Також указав, що вдруге одружився й виховує в шлюбі дитину, яка перебуває на його утриманні, як і дружина, що знаходиться у відпустці з догляду за дитиною. Окрім того, він продовжує навчатися на денній формі навчання, що впливає на можливість бути працевлаштованим на повний робочий день.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд прийшов до висновку, що вона підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Суду відомо, що після розірвання шлюбу між сторонами, відповідач, згідно із судовим наказом, сплачує на користь позивачки аліменти на утримання дитини у розмірі ¼ частки з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з дня пред’явлення позову до суду і до досягнення дитиною повноліття.

Відповідно до ст. 185 Сімейного кодексу України (далі у тексті — СК України), той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов’язаний брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Наявність таких витрат має довести особа, що заявляє позовні вимоги, про стягнення додаткових витрат. Ці кошти є додатковими, на відміну від коштів, які отримуються одним із батьків на утримання дитини.

Позивачка надала суду медичні документи, які підтверджують захворювання дитини, квитанції на придбання рекомендованих ліків та про оплату медичних послуг і аналізів.

З огляду на це та враховуючи стан здоров’я дитини, апеляційний суд вважає, що позивачка надала достатньо доказів, які підтверджують, що дитина потребує постійного лікування й догляду, та, відповідно, значних матеріальних витрат.

Статтею 141 СК України визначено, що мати та батько мають рівні права та обов’язки у відношенні до дитини, незалежно від того, чи перебувають вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їх прав і не звільняє від обов’язків  щодо дитини.

Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення.

Відповідно до правової позиції, висловленої в ухвалі Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 16 грудня 2009 року № 6-20478св09, участь у додаткових витратах на дитину є не правом, а обов’язком батька (матері) незалежно від сплати ним (нею) аліментів, і закон не передбачає можливості повного звільнення особи від участі в таких витратах, а обставини, що мають істотне значення, враховуються лише при призначенні судом розміру участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору.

У цьому випадку, враховуючи, що відповідач є здоровою, працездатною особою, суд вважає, що він, як батько малолітньої дитини, повинен оплачувати частину додаткових витрат, що викликані особливими обставинами — захворюванням.

Системно проаналізувавши норми матеріального права та надані сторонами докази, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, з урахуванням положень Сімейного кодексу України та обставин справи, колегія суддів прийшла до висновку, що у якості додаткових витрат на утримання дитини, які будуть понесені в майбутньому, доцільним буде визначити грошову суму, але меншу від заявленої позивачкою, щомісячно з дня звернення до суду і до досягнення дитиною повноліття.

З огляду на зазначене вище, апеляційний суд скасував рішення місцевого суду в частині незадоволених позовних вимог, частково задоволивши позовні вимоги про стягнення на користь позивачки додаткових витрат на утримання дитини.

Постанова Рівненського апеляційного суду від 07 листопада 2024 року у справі № 569/23795/23 (провадження № 22-ц/4815/1219/24).