Стягнути з банку 100 000 грн і 10 816 доларів США на відшкодування матеріальної шкоди та 20 000 грн моральної шкоди – з такими вимогами до суду звернувся вкладник установи.

Він пояснив, що мав процесуальний статус потерпілого у кримінальному провадженні за обвинуваченням працівниці банку у заволодінні чужим майном шляхом зловживання службовим становищем та службовому підробленні.

Протягом березня-липня 2021 року вона заволоділа коштами, які він вніс за договорами банківського вкладу, – 100 000 грн та 10816 доларів США. Суд визнав посадовицю винною в інкримінованих злочинах та засудив до 8 років позбавлення волі з позбавленням права займатися діяльністю та обіймати певні посади, з конфіскацією майна та зі штрафом. Вирок набрав законної сили.

Позивач уважав, позаяк завдана йому шкода пов’язана з діями працівниці під час виконання службових обов’язків, то з банку слід стягнути відповідні суми на відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Білогірський районний суд Хмельницької області задовольнив позов. Суд виходив з того, що позивач має право на отримання коштів, якими заволоділа працівниця банку під час виконання своїх службових обов`язків.

Банк в апеляційній скарзі просив скасувати рішення і відмовити у позові. Апелянт стверджував, що позивач не укладав з банком договір на вклад. Документ був підроблений і не створює жодних правових наслідків для установи, а 100 000 грн він передав тодішній працівниці банку як фізичній особі, керуючись особистою довірою, а не як уповноваженій представниці банку.

Щодо валютного вкладу, банк зазначав, що виконав свої зобов’язання за договором, перерахувавши кошти на картковий рахунок клієнта. Подальше зняття через банкомат та заволодіння цими коштами відбулося внаслідок дій працівниці, тому підстав для покладення відповідальності на банк немає.

Також банк вважав, що місцевий суд неправильно застосував статтю 1172 Цивільного кодексу України, оскільки не дослідив питання виконання працівницею трудових (службових) обов`язків.

Апеляційний суд зауважив, що вироком суду, який набрав законної сили, установлено, що засуджена за службове підроблення і заволодіння коштами клієнта перебувала в трудових відносинах з банком і кримінальні правопорушення вчинила як службова особа, зловживаючи своїм службовим становищем. Вона взяла гроші у клієнта, склала письмові договори, підписала їх від імені банку, завірила печаткою та видала вкладнику.

Факт прийняття в банку готівки від позивача як вкладника та видача йому документів про оформлення договору банківського вкладу встановлений вироком суду в кримінальному провадженні і не потребує доказування в цивільній справі.

Та обставина, що позивач вніс кошти свідчить про укладення між ним та банком договорів банківського вкладу. Письмова форма додержана, договори не розірвані в судовому порядку, не визнані недійсними, відтак їх чинність презюмується.

Оскільки позивач вніс заявлені суми коштів за договорами на вклад, то має право вимагати їх стягнення з банку, констатував апеляційний суд.

При цьому зауважив, що незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови в позові, оскільки згідно з принципом jura novit curia неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачем спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.

Відтак апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу, зменшивши стягнуту з банку суму судового збору. У решту рішення суду першої інстанції залишив без змін.

З повним текстом постанови апеляційного суду у справі № 669/923/25 можна ознайомитися у ЄДРСР.