Суддівська спільнота повинна займатися кадровою політикою. Адже від того, кого служителі Феміди делегуватимуть до Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів та Ради суддів, залежатиме майбутнє судової влади загалом. На яких засадах має базуватися кадрова політика? Про це кореспондентці «ЗіБ» після завершення хмельницького суддівського форуму розповіла суддя Господарського суду Харківської області, член Ради суддів Тетяна СУЯРКО.

Тетяна Суярко: «Ми не можемо дозволити, щоб членів ВРП, РСУ, ВККС обирали за допомогою «політтехнологій»

«Членство в органах суддівського врядування та самоврядування не має бути нагородою за вислугу років»

— Тетяно Дмитрівно, під час чернігівського регіонального суддівського форуму, який відбувся місяць тому, ви трохи приголомшили деяких колег, сказавши, що судова влада має будувати свою політику. Про політику судової влади ви говорили й на заході в Хмельницькому, а саме — про кадрову політику.

— Так, на чернігівському форумі я висловлювала думку, що вже настав час формувати політику судової влади. Знаю, що в багатьох це словосполучення може викликати нерозуміння, адже, на перший погляд, судова влада і політика — речі несумісні. Так, вони дійсно несумісні, якщо говорити про політичну діяльність партій. Разом з тим, як одна з гілок державної влади судова влада, не може бути поза процесами впливу на суспільні правовідносини.

Судова влада є аполітичною лише в розумінні її незалежності від інших гілок влади, їхньої політики. Натомість як влада вона повинна впроваджувати свою політику. І це — політика незалежності, спрямована на захист прав громадян нашої держави. Суб’єктами такої політичної діяльності передусім виступають органи суддівського врядування та самоврядування. А будь-який орган — це люди, це наші колеги.

Тож питання про те, як формувати кадровий потенціал органів суддівського врядування та самоврядування за квотою з’їзду суддів, є надзвичайно актуальним. Ми повинні поставити собі запитання: якою бути кадровій парадигмі судової влади? Я невипадково використала слово «парадигма», бажаючи підкреслити вагу кадрового питання. Адже парадигма — це сукупність, система ідей, поглядів, понять, вихідна концептуальна схема, що визначає напрям розвитку, в даному випадку — кадрової політики.

— То за якими правилами має формуватися кадрова політика судової влади?

— Я виокремила б такі напрями формування кадрової політики. По-перше, це уніфікація процедур. Так, з’їзд суддів добирає суддів для роботи в органах суддівського врядування (ВРП, ВККС) та самоврядування (РСУ). Мені не вдається знайти аргументів на підтримку тієї позиції, що процедури обрання з’їздом осіб, які займуть посади в трьох згаданих органах, мають відрізнятися. Цілком логічно, що різними є вимоги до механізму зайняття посад у кожному із цих органів з огляду на їхній статус. Але відмінностей між процедурами не повинно бути: передусім це стосується забезпечення можливості делегатам заздалегідь бути обізнаними з кандидатурами суддів, які претендують на зайняття посад у ВРП, ВККС чи на членство в РСУ.

По-друге, вибір має ґрунтуватися на авторитеті, а не «політичних технологіях». Ми не можемо собі дозволити, щоб членів таких важливих органів, як ВРП, РСУ, ВККС, обирали за допомогою «політтехнологій». Ми повинні робити свідомий вибір, зважаючи не на чиїсь «домовленості» та маніпулятивні стратегії, а на реальний авторитет кандидата в суддівській спільноті.

Третя засада — високий рівень мотивації.

— Що саме мається на увазі: хто кого повинен мотивувати?

— Кандидати повинні мати об’єктивно високий рівень мотивації для зайняття відповідних посад. Судді мають розуміти: вони повернуться до своїх колективів, будуть працювати в тій системі, до створення якої саме вони доклали рук.

На мою думку, членство в органах суддівського врядування та самоврядування не має бути нагородою за вислугу років, свого роду подарунком за багаторічну сумлінну працю на знак завершення суддівської кар’єри.

«Аби упередити можливі ускладнення, потрібно мати кадровий резерв»

— Знаю, що ви є прихильницею ідеї попереднього ознайомлення претендентів на посади у ВРП, ВККС та РСУ з роботою цих органів.

— Так, у цьому й полягає така пропозиція: кандидатам необхідно приходити  вже певною мірою підготовленими. З огляду на складність процедур, які проводять, наприклад, ВККС та ВРП, та з метою підвищення ефективності роботи цих органів потенційні кандидати повинні мати знання щодо відповідних процедур, побачити, як працюють ВККС, ВРП, РСУ. Судді необхідно вже з першого дня своєї роботи бути ефективним.

Ще одна засада — спадкоємність: усе повинно розвиватися, вдосконалюватися, але нелогічно, щоб нові члени ВККС, ВРП, РСУ кожного разу розпочинали все спочатку, з чистого аркуша, знову і знову винаходили велосипед. Тому в кожному із цих органів повинна бути забезпечена спадкоємність, аби наступники могли послуговуватися досвідом, що напрацювали попередники, вдосконалюючи свою роботу, а не виконувати колись уже виконані завдання.

Вважаю за необхідне також забезпечити стабільність органів суддівського врядування та самоврядування. Адже здатність колегіальних органів вирішувати покладені на них завдання залежить від кворуму, а також від наявності тієї кількості членів, яка передбачена законом. Життя вносить свої корективи в будь-які процеси. З тих чи інших причин обрані члени колегіальних органів можуть їх залишити. Це, звичайно, позначиться на роботі органу. Аби запобігти можливим ускладненням, потрібно мати кадровий резерв. Адже скликати з’їзд суддів для обрання одного чи навіть кількох членів — це розкіш з точки зору як матеріальних, так і організаційних ресурсів.

Наступний принцип — постійна робота над собою. Перебуваючи в статусі члена ВРП, ВККС чи РСУ, потрібно завжди мати стимул до самовдосконалення. Це можуть бути різні заходи щодо підвищення кваліфікації, атестація членів на предмет обізнаності з нормативно-правовою базою діяльності відповідних органів урядування та самоврядування, з тонкощами всіх процедур, які проводять органи, тощо.

Й остання, але не менш важлива засада — підзвітність. Повинні бути напрацьовані інструменти підзвітності обраних з’їздом суддів представників у ВРП, ВККС, РСУ. Як екстраординарний захід — процедура відкликання члена, якщо його діяльність буде визнана незадовільною.

© Закон і Бізнес