За офіційною статистикою, близько 80% звернень до ЄСПЛ стосується саме проблематики невиконання рішень українських судів, а за статистичними даними ДСА, лише 8% судових рішень виконано у 2017 році.

Тому постає питання, чи потрібен Україні суд, рішення якого не виконуються? Чи сприяє це належному відновленню прав, свобод та законних інтересів громадян? Чи сприяє така практика зміцненню авторитету суду?

Авжеж ні!

Адже не лише швидкий розгляд спорів, а й швидке виконання рішень судів є запорукою ефективного правосуддя, та, навпаки, зволікання та неспроможність виконати рішення суду у розумний строк розцінюється ЄСПЛ як зменшення гарантії, наданої ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, яка є частиною національного законодавства.

Такий підхід є цілком закономірним, оскільки, за конституційними нормами, обов'язковість рішень суду визнається однією з основних засад судочинства.  Крім того, виконання судового рішення є кінцевою стадією судового захисту. Тому невиконання рішення суду, яке є обов’язковим та має силу закону, дискредитує як судову владу, так і державу в очах громадян. 

Як неодноразово підкреслював ЄСПЛ у своїх рішеннях щодо України, доступ до суду охоплює й можливість виконання судового рішення, оскільки виконання рішення суду є останньою стадією вирішення справи та поновлення прав особи.

Звичайно, ідеально було б, якби рішення суду виконувались в добровільному порядку, однак правозастосовна практика свідчить про перевагу протилежних тенденцій.

Наразі примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка досі входить до системи органів Міністерства юстиції України. А численні законодавчі зміни, які стосувались діяльності цих органів, так і не вирішили головного питання – швидкого та якісного виконання рішення суду.

Тому проблема ефективного захисту громадян через виконання судових рішень залишилась актуальною.

Враховуючи ці обставини та триваючу судову реформу, яка спрямована саме на ефективність судового захисту, зокрема через зміцнення авторитету судової влади, вважаю, що на часі подумати й про законодавчі ініціативи, які б покращили стан виконання судових рішень.

Ця тема непокоїть мене ще з 2008 року. Багато напрацьовано, написано та втілено. Я був серед ініціаторів внесення змін до ст. 267 КАС України щодо посилення судового контролю за виконанням рішень в адміністративних справах шляхом подання звітів та накладання штрафів на недобросовісних сторін у справі.

На сьогодні, на мою думку, доцільним та логічним було б створити службу судових виконавців, які б організаційно не залежали від Міністерства юстиції та радше були наближені до судової гілки влади. Адже пріоритетом у їх діяльності є відновлення порушеного права на підставі судового рішення. Таким чином, і суд, і виконавці будуть пов’язані єдиною метою.

Тобто запровадження при судах служби судових виконавців в першу чергу покращило б судовий контроль за виконанням рішень судів, а також пришвидшило б саму процедуру виконання рішень судів, що стало б запорукою зміцнення довіри до судової влади.

Ключовим у цьому напрямку має стати внесення змін до спеціального законодавства, яким визначено правові основи діяльності та статус виконавців, а  також у процесуальні норми, якими визначено порядок виконання рішень судів.

Можна дискутувати з приводу того, кому саме мають підпорядковуватись такі виконавці: чи безпосередньо входити до апарату суду, чи стати окремим підрозділом Державної судової адміністрації України. Однак, згідно з положеннями ст. ст. 151-152 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», до повноважень ДСА України поки що не входить функція виконання рішень судів. Діяльність судової адміністрації спрямована на врегулювання організаційних та фінансових питань щодо функціонування органів судової влади. 

Водночас проблема виконання рішень судів та забезпечення ефективного судового захисту громадян є актуальним та перспективним напрямком діяльності держави, потрібно вивчити питання створення судових виконавців, зібравши думки науковців та практиків судової спільноти та дійти до єдиного правильного рішення.

Завершальною стадією судової реформи має стати саме реформування інституту виконання рішень судів та органів, покликаних здійснювати ці функції.

Перспективним також видається внесення змін до процесуальних норм, (у КАС України — ст. ст. 116, 117), якими передбачено забезпечення позову шляхом обов’язкового зупинення рішень органів державної влади у тих випадках, коли такі рішення оскаржуються. Зупинення дії рішень повинно тривати до набуття рішення суду у таких справах законної сили. Така норма гарантуватиме у правозастосуванні ухвалення лише правомірних рішень суб’єкта владних повноважень та зменшить кількість судових справ, рішень суду та виконавчих проваджень.  

Джерело