Звільнення Нацради з питань телебачення і радіомовлення від сплати судового збору, передбачене змінами до Закону України «Про судовий збір» у зв’язку з прийняттям Закону України «Про медіа», застосовується лише до заяв, поданих після набрання чинності відповідними змінами (31 березня 2023 року), і не має зворотної дії  — отже, на заяви, подані до цієї дати, пільга не поширюється.

Такий висновок зробила колегія суддів КГС ВС.

ТОВ звернулося до суду з позовом до Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення з вимогами про зобов’язання виконати умови договору та стягнення коштів, відповідач подав зустрічний позов про зобов’язання виконати умови договору.

Справа розглядалася неодноразово, постановою апеляційного суду, залишеною без змін ВС, ухвалено рішення про часткове задоволення первісних позовних вимог та відмовлено в задоволенні зустрічного позову. Разом з тим апеляційний господарський суд у додатковій постанові задовольнив заяву ТОВ про стягнення судових витрат, понесених у зв’язку з поданням апеляційних і касаційних скарг.

КГС ВС зазначив, що відповідно до п. 18 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір не справляється за подання позовних заяв та заяв Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення у період дії воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях. Зазначені зміни внесені згідно із Законом України «Про медіа» від 13 грудня 2022 року, який набрав чинності з 31 березня 2023 року.

При цьому Закон України «Про судовий збір» не містить положень щодо зворотної дії в часі, а тому виникнення обставини, яка звільняє від сплати судового збору, не поширюється на обов’язок сплати судового збору за вже поданий позов (скаргу) в минулому до набуття ним чинності.

КГС ВС наголосив, що згідно з висновками щодо тлумачення змісту ст. 58 Конституції України, викладеними в рішеннях Конституційного Суду України, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Постанова КГС ВС від 8 травня 2025 року у справі № 910/12556/20 – https://reyestr.court.gov.ua/Review/127224752.

Верховний Суд