Блог члена Вищої ради правосуддя Лариси Швецової для видання «Юридическая практика».

Коли людина потрапляє до суду, то ситуація або погана, або дуже погана. Так жартують юристи, тому що судовий розгляд у більшості випадків – досить тривалий, емоційно та фінансово виснажливий процес для кожної людини.

Впровадження альтеративних способів вирішення судових спорів (а це арбітраж, примирення, медіація)  – це засіб і покращення доступу  громадян до правосуддя і один із ключових шляхів вирішення проблеми перевантаженості суддів.

Досвід застосування медіації в інших країнах доводить, що цей спосіб  повинен суттєво посприяти вирішенню низки завдань. Медіація може бути дуже ефективною при розгляді справ усіх категорій.

Стаття 124 Конституції України вказує, що в країні можуть бути впроваджені обов’язкові досудові процедури вирішення спорів. У тому чи іншому вигляді елементи медіації, примирення, інших видів альтернативного врегулювання спорів, застосовуються в Україні понад 20 років та навіть частково впроваджені у законодавство.

Проте наразі в державі відсутнє належне правове регулювання цих правових інститутів в комплексі. Необхідно удосконалити законодавство про організацію судової влади та здійснення правосуддя та запровадити дієві механізми альтернативного (позасудового) та досудового врегулювання спорів.

Впровадження альтеративних способів вирішення судових спорів може принести очевидні і відчутні переваги для роботи судів. Це і приведення до оптимального рівня навантаження на суддів, і скорочення строків розгляду справ, і зменшення витрат на здійснення правосуддя.

Поки ж Вища рада правосуддя констатує сумні цифри. Дефіцит  суддівських кадрів наразі складає близько двох тисяч осіб. При цьому процедура  призначення судді займає понад два роки. Хоча через зміни в  законодавстві, відсутність Вищої кваліфкомісії суддів України, ми наразі маємо ситуацію, коли деякі кандидати на посади суддів перебували в очікуванні на призначення понад 4-6-8 років.

Дефіцит суддівських кадрів створює надмірне навантаження на суддів. У 2019 році в суди надійшло стільки позовів, що навантаження на 1 суддю місцевого суду склало в середньому 1105  справ на рік. За 9 місяців цього року в суди надійшло в середньому 695 справ на 1 суддю.

Тож запровадження альтеративних способів вирішення спорів могло б позитивно вплинути на ситуацію.

Для громадян медіація – це можливість знизити в рази рівень напруги, особисто обрати медіатора для вирішення спору, можливість усвідомити наслідки рішення, скоротити витрати на правову допомогу, судовий процес в цілому.

Україна вже зробила значний крок до запровадження позасудових способів  вирішення спорів. Наприклад, затверджений Наказом Міністерства соціальної політики України Державний стандарт соціальної послуги посередництва (медіації). Термін «медіація» згадується в ряді нормативно-правових актів, таких як: Господарський процесуальний кодекс України, Цивільний процесуальний кодекс України, Кодекс адміністративного судочинства України; Закон України «Про безоплатну правову допомогу», Закон України «Про соціальні послуги», Закон України «Про концесію», Закон України «Про державно-приватне партнерство». А також у низці указів Президента України. Зокрема, «Про Стратегію реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015-2020 роки» від 20.05.2015 року.

Деякі зміни в процесуальному законодавстві від 2017 року містять норми, спрямовані на сприяння примиренню сторін. Зокрема впроваджено процедуру врегулювання спору за участю судді. Проте, дані Єдиного державного реєстру судових рішень вказують, що відсоток розгляду спорів саме у такий спосіб невеликий. Найперше тому, що у суддів через завантаженість бракує часу на їх розгляд.

Залучення у якості посередника медіатора – людини, якій сторони спору довіряють, застосування визначеного законом порядку виконання судового рішення, широка інформаційна підтримка судової медіації та інших видів альтернативного вирішення спорів, їх послідовне застосування у судових процедурах, сприятимуть підвищенню рівня довіри до судової влади.

З огляду на важливість, дієвість та перспективність цієї  процедури, медіація потребує чіткого законодавчого врегулювання. Це потрібно ще й тому, що на відміну від процедури досудового врегулювання спору, процедура медіації може мати більш сприятливі наслідки, оскільки її можна застосувати як до подання позову до суду, під час розгляду справи в суді, так і  під час отримання судового рішення. Головними принципами медіації є її добровільність. Це також сприяє і покращенню показників виконання рішення, прийнятого у процесі медіації.

Людині  потрібно забезпечити право вийти із процесу у будь-який час, право на конфіденційність, на нейтральну позицію медіатора, право вибору варіантів вирішення конфлікту. Всі ці аспекти потрібно передбачити у законодавстві.

Кабінет Міністрів України включив до плану своїх заходів на 2020 рік розробку і внесення на розгляд Верховної Ради України законопроекту про медіацію. Проте наразі закон ще не ухвалений. Водночас стаття 124 Конституції України вказує, що громадяни країни мають право користуватися законними альтернативними процедурами урегулювання спорів, а отже ухвалення закону про медіацію має бути пріоритетом подальших законодавчих змін для впровадження в повній мірі конституційних прав громадян на доступ до правосуддя.

Автор: Лариса Швецова, член Вищої ради правосуддя

Вища рада правосуддя